Наставництво: як одна людина може змінити життя дитини-сироти

      7 років тому громадська організація “Одна надія” започаткувала наставництво – новий вид безоплатної допомоги дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, насамперед підліткам. Тепер наставництво узаконили на державному рівні. 5 жовтня 2017 року Президент підписав зміни до закону про захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, якими наставництво вводиться як офіційна форма допомоги дітям у закладах інституційного догляду.

     Наставник – це, в першу чергу, друг, який періодично навідується до дитини, яка перебуває в інтернатному закладі, і допомагає їй порадою або навчає чогось. Наставник – це не член сім’ї, не вчитель і не спонсор. Це авторитетний товариш, який може вислухати, дати пораду, зацікавити, бути прикладом.

      Наставник може навчити підопічного найпростішим побутовим речам: як готувати їжу, прати й прасувати; пояснити, звідки беруться гроші і як правильно планувати бюджет, як обирати товари в магазині; розповісти, куди звертатися для отримання медичної допомоги або інших консультацій; допомогти визначитися з майбутньою професією, підготуватися до вступу до вузу або знайти роботу. Завоювавши довіру дитини, він може пояснити, як будувати близькі стосунки і створювати сім’ю. Можливо, показати приклад власної сім’ї, адже вихованці інтернатів не бачать здорової моделі сімейних стосунків і не вміють їх створювати.

      Скільки часу і грошей це потребуватиме?

     Мінімальні зобов’язання, які бере на себе наставник – це відвідувати дитину раз на тиждень протягом години впродовж року. Однак краще орієнтуватися на довготривале спілкування. Адже “ми відповідаємо за тих, кого приручили”. Як показує досвід “Однієї надії”, часто наставники продовжують спілкуватися й дружити з вихованцями на добровільних засадах і після досягнення ними 18 років. Ніяких матеріальних зобов’язань наставник не має, але може підтримувати матеріально, за бажанням.

     Які діти можуть мати наставника?

     Насамперед наставництво орієнтовано на дітей середнього і старшого шкільного віку. За словами психологів, маленькі діти погано розуміють такий формат відносин. Вони сподіваються, що наставники їх всиновлять, якщо, наприклад, вони добре поводитимуться, й дуже засмучуються, коли цього не відбувається.

Чому це краще за подарунки, які можна передати в інтернати?

За словами фахівців, діти в закладах інституційного догляду вже забезпечені одягом та їжею, але дуже потребують звичайного людського спілкування та соціалізації.

Найчастіше “інтернатівцям” допомагають волонтери чи спонсори матеріально. Як правило, привозять одяг, цукерки, іграшки, організовують цілі шоу та свята. Ясна річ, це необхідно. Однак, для дітей в інтернатівських установах вкрай важливішою є психологічна підтримка та звичайні дружні відносин, те чого за гроші не купиш – спілкування, увага та прийняття, спільні ігри, можливість отримати пораду, вирішити проблему, бути захищеним.

Однак, звичайно, кожен робить те, що може зробити. Краще передати в інтернат подарунок, ніж не зробити нічого.

Хто може бути наставником?

За законом, більшість дієздатних осіб віком від 18 років. Винятки – ті ж самі, що для усиновлювачів. Вони прописані в статті 212 Сімейного кодексу.

Дуже не вистачає чоловіків-наставників, адже є підлітки-хлопці, талановиті, які намагаються розвинутися навіть в тих жахливих умовах неможливості реалізації, в яких вони живуть. І немає поряд чоловіка, який би просто сказав: “Пацан, ходімо, я буду з тобою грати в футбол”. Не треба бути кандидатом наук, не треба бути кимось особливим, просто прийдіть, тому що одна година вашого часу на тиждень може змінити чиєсь життя назавжди.

А якщо я не сподобаюся дитині?

До цього треба бути готовим. Зазвичай вихованці просять, щоб у них з’явилися наставники і підтримують з ними стосунки довгі роки. Однак є діти, які відмовляються від наставника. Разом з тим, якщо дитина не йде на контакт одразу, це не означає, що їй не потрібен наставник. Є діти, які навіть уявлення не мають про те, що дорослі можуть бути безпечними. Вони бояться знову пережити втрату. Це нормально, коли дитині не подобаються дорослі незнайомі люди. Тут дуже важливо, щоб дорослий не злякався. Посидьте тихо з дитиною, порозфарбовуйте щось. І дитина побачить, що ви все одно поряд, що ви не пішли. Можливо, вам доведеться приїхати 10 разів, перш ніж дитина захоче спілкуватися. Однак якщо дитина все ж таки категорично відмовиться від наставника, його запропонують комусь іншому.

Просимо усіх небайдужих до долі дітей за більш детальною інформацією звертатися до Новомиргородського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, що розташований за адресою: м. Новомиргород, вул. Соборності, 112, 3 поверх, 38 кабінет.

Директор Новомиргородського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді    Я. ЗАРУДНІЙ

Коротке посилання: http://nmrda.kr-admin.gov.ua/?p=11284

Залишити відповідь